Крила болі
Фанфік від першого лиця
Я щойно заснула і таємничий бог снів потягнув-поніс мене у своє царство, де мені судилось бачити казки і страхіття, де була і радість, і печаль, і страх, і покаяння. Проте сталося не так, як гадалося. Щойно моя голова впала на подушку, я почула якісь дивні звуки з вулиці. Не часто на моїй вулиці трапляється щось цікаве. Мене охопила цікавість і я уважно виглянула з вікна і дуже здивувалась, адже на старій львівській вулиці стояла британська синя будка! Я протерла очі на випадок галюцинацій, проте будка залишилась. Ще більше мене здивувало те, що з неї вийшла якась блондинка, чоловік в чорному пальто і ще один в чорній шкіряній куртці. Як вони змогли туди поміститися? І що це за люди? Так як я була людиною, яка завжди шукала пригод на свою п'яту точку, я зібралась і вийшла до них. У мене склалось враження, що вони чимось були стривожені, хоча чоловік в пальто іноді косо поглядав на другого і роздивлявся його худе тіло. Ну, була не була.
- Хей, я можу допомогти?
Голос пролунав тихо і майже пискляво, а очікувалось зовсім інше. Хоча, як завжди. Довготелесий чоловік підняв свої очі на мене і розглянув зверху вниз, ніби оцінюючи. Проте в цей же час він мило усміхався і на душі стало легко. Він протягнув руку.
- Я - Доктор. Ми щойно врятували це чудове місто, проте ціла галактика тепер в небезпеці. Не бійся, все в порядку. Поки що.
Мені лишалось пожати руку і спробувати переварити почуте. Так, якийсь Доктор щойно врятував Львів, проте ціла галактика в небезпеці. Ок, ну а що?
- Привіт.
Ніжне привітання пролунало з уст того красеня в чорному пальто, у якого ще волосся на лобі було зачесане в сторону. Легенький вітер розвіював його чорне пальто, час від часу загинаючи комір на його миле лице. Він мені зразу сподобався, що й казати.
- Я - Капітан Джек Харкнесс.
Він обняв мене. Це було несподівано але мені сподобалось. Хоча, це виглядало досить цікавенько - я виходжу до 3 невідомих з синьої будки, один з них мені зразу сподобався і обняв. Весело.
- Я - Роза.
Блондинка привітно усміхнулась. Вона не виглядала як ,,блондинка " з стереотипів, а просто мила дівчина.
- Гаразд, я - Віка. Тепер коли ми перезнайомились, дозвольте спитати- хто загрожує галактиці?
Хей, дівчино, притримай коней. Ти тільки з ними познайомилась.
- Альянс наших ворогів. Вони... знищили стільки світів. Через них моя раса вимерла, і я єдиний представник. Повелитель часу.
На лиці Доктора промайнула тінь суму , яка врізалась в його зморшки, яких було не багато. Стало якось сумно.
- Вони хочуть знищити все і вся. А ми їм завадимемо.
Капітан усміхнувся своєю білосніжною посмішкою і обперся на синю будку. Йому знайоме відчуття суму чи жалю? Чи він просто звик?
- Як ви хочете їх спинити?
- О, там грандіозні плани, красуне.
Не так швидко, ловеласе.
- Звучить мабуть дивно, проте я хочу приєднатись.
Доктор здивовано звів очі від карти.
- Ти дійсно цього хочеш?
Я на мить задумалась. Моє життя скучне, батьки поїхали за кордон на пару років, я живу сама. Робота нудна. Що ще лишається?
- Так.
- Існує ймовірність, що ти загинеш.
- Постараюсь не померти.
- Тоді ласкаво просимо до Тардісу, Віка.
- До чого?
Роза зайшла в синю будку, а за нею Джек і поманив мене рукою. З нав'язливою думкою про те, що ми там не помістимось, я вступила і буквально одразу заклякла від подиву. Всередині це була аж ніяк не будка, а щось схоже на лабораторію! Приміщення дуже велике, посередині знаходилось щось схоже на панель управління. Що це в біса таке??
- Це Тардіс. Механізм для пересування в часі і просторі.
Він що, читав мої думки?
- Гаразд, крихітко. Ти пропустила багато серій, отож я покажу, що було.
Капітан щось натиснув і перед мною з'явилось голограмне зображення. Спочатку була зображена істота, яка схожа на піраміду з округленими кутами. У неї був ... вантуз? Гаразд, гаразд, спокійно.
- Це - далек. Дуже небезпечна персона. В одну мить знищить. Зараз вони використовують все, що тільки можливо. Починаючи від космічноі зброї, закінчуючи звичайною людською. Ти на їхній вигляд не дивися, вони дуже небезпечні тварюки. Нещасні. Вони мене одного разу вбили, проте мене воскресили і я безсмертний.
Знову білосніжна усмішка.
- Джек, ти трохи відхилився від теми. Там ще багато ворогів.
Пролунав смішок Рози.
- Кхм, дякую, Роза. Наступне - раксакорикофоліпаторіусанці.
З'явилось зображення зеленої істоти з великими чорними очима.
- Величезне ходяче зелене зло. Не повіриш, бояться оцету. Тоже дуже небезпечні. Одного разу вбили 2 десятка людей просто через їхні бейджики. Почали з Лондону. Потім хотіли і всю планету. Наступний учасник.
Появилось зображення якогось робота.
- Кібермен. Ще ті металеві засранці. Дуже небезпечні. Краще з ними ніколи не зв'язуватись. Запам'ятай, крихітко, ніколи.
Наступні 20 хв пройшло у вивченні ворогів. Мде, багатенько. Такс, тепер про Альянс.
- Вони всі об'єдналися. Всі, до єдиного. Вони готують щось страшне і небезпечне. Це може покласти край всьому живому і перебудувати всесвіт.
- Джек, там все набагато гірше, ніж просто страшне.
Доктор сидів на дивані і щось дивився в своїй штуці, як потім виявилось, звуковий викрутці.
- Вони хочуть зламати час і простір. Вони воскресять мертвих і підуть війною. І тоді я дарма воюю з ними, адже нам чотирьом не перемогти армію.
- Значить я не дарма приєдналась. Який у нас план дій?
- Я не знаю.
Доктор опустив голову на руки і шумно видихнув. Джек мовчки потупив голову, а Роза задумалась про щось, дивлячись кудись вбік.
- Я , народжений у війні, цю ж війну і програю. Ви не повинні іти за мною. Я сам повинен прийняти виклик. Занадто багато жертв.
Ууу, хтось начитався трагедій. Що б там не було, я вже приєдналась і не дам цьому сумному чоловікові закопати себе до початку війни.
- Так, давай не будемо драматизувати. Треба думати логічно.
Доктор подивився на мене. Тепер в очах сховався лід і холод.
- Ти права. Теоретично є одна ідея, але ...
- Док, у нас зараз малий вибір, викладай.
- Ми допустимо розкол простору і часу.
Джек аж встрепенувся і похитав головою, відганяючи галюцинації. Чи йому це не почулось?
- Хей, що за справи? Вони піднімлять своїх і нам тоді точно дриц-тиц.
- Можливо, проте і ми отримаємо союзників. Тоді ми разом відправимось в корінь зла альянсу і винищемо капітанів. Проблема в тому, що коли це відбудеться, моя регенерація призупиниться. Якщо я загину - Повелителі часу зникнуть.Джек, у тебе те саме. Ти не будеш безсмертним, тому бережи себе. Віка і Роза, з вами і так все ясно, надіюсь?
- Так.
- Гаразд.
- І що нам робити?
Джек все так же дивився на Доктора. Мені здається, чи він був стурбований?
- Чекати, допоки не відбудеться розкол і одразу відправлятись за союзниками. У нас буде 2 години на пошуки і вербування. Джек, ти бери Віку, а я Розу. У нас не буде часу на балачки, тому готуйтеся, бо розкол відбудеться через 15 хвилин.
Тепер я стояла як вкопана. Занадто багато інформації. Так, а тепер по полочкам. Значить, є Альянс ворогів, які хочуть знищити світ. Ворогів, які смертельно небезпечні. Вони хочуть зробити розкол в часі і просторі, щоб підняти своїх мертвих союзників. А ми скористаємося цією подією і наберемо союзників собі. Питання - як ми будемо їх шукати?...
- Залишилося 2 хв. Джек, готуйтеся!
- Ходімо. Зараз почнеться хардкор.
Він підійшов до мене і став майже впритул.
- Візьми мене за руку.
Таак, гаразд. Треба звикати. Я взяла Джека за його праву руку і відчула міцні м'язи. Гей, не час роздумувати про симпатію!
- Ви відчуєте розкол. Зразу відправляйтесь за моїми майбутніми версіями і шукайте всіх, кого можете.
Доктор встав біля консолі і щось почав настроювати. Він був схвильованим , проте намагався не показувати виду.Джек кивнув. Раптово, всього на долю секунди, весь простір залило золотим світлом, земля затрусилася і пролунав пронизуючий звук скла і крику.
- Час пішов! Зустрічаємось рівно через 2 години!
Джек щось натиснув на своєму механізмі на руці і через хвилину ми опинились в Лондоні! Правда це сильно вдарило по моїм нервам, бо я судорожно вхопилась в руку Капітана.
- Хей, ми на місці. Ми прийшли за Десятим Доктором.
- А він?...
- Дев'ятий.
Джек потягнув мене бо якоїсь старої будівлі. По дорозі він розказав, що ми знаходимось в 19 ст.
- Але як це можливо?
- Маніпулятор.
Він кивнув на механізм на його руці.
- Портативна версія Тардісу. О, вот і це місце!
Ми зайшли в будівлю. Було темно і прохолодно. Здавалось, що тут ніхто не живе. Джек підійшов до старої шафи і тричі постукав кістяшками пальців. Ми в Нарнію зібрались, чи що?
- ЩО ВАМ ТРЕБА?
Від несподіванки я відскочила назад і, перечепившись через дерев'яну балку, впала на бите скло. Аргххх, супер. Тепер я як дикобраз. Джек підбіг до мене і поміг піднятися. Спина страшенно боліла. Я просичала:
- Давай то витягнемо пошвидше і тим часом говори з тим чоловіком.
13 кусків скла впились мені в спину. Поки Джек говорив з тим невідомим, я дістала лише 9 кусочків, з іншими допоміг Капітан. Нарешті шафа відчинилась і звідти вийшов чолов'яга в 3Д окулярах. В 19 ст???
- Джек, що відбувається?
- Нема часу пояснювати. Підключись до 9 і дізнайся все. Ми пішли далі.
Знову рука і знову переміщення. Тепер ми опинились в Тардісі, але це не був той Тардіс, трохи інший.
- Хееей, 11! Виходь давай!
Звідкілясь вибіг чоловік в одних штанах і з метеликом на шиї. Він був запиханий і трохи почервонілий. За ним вийшла якась мила жінка з кучерявим волоссям лише в одній довгій сорочці і фесці. Видно , що вони обоє були задоволені.
- Хей, солодка парочка. Ще встигнете ліжко поділити.
- Наглість - твоє друге ім'я. Джек, ти що тут робиш? І як це можливо? І хто ця дівчина біля тебе?
- Підключись до 9. І спіши, часу обмаль. А, і Рівер візьми з собою. Вона нам знадобиться.
Знову переміщення і так було разів з 8 чи 9. Ми знайшли ще 2 докторів і багато союзників. Нарешті ми повернулись до Тардісу 9, де стояло дуже багато народу. Проте було тихо і спокійно, ніякого шуму.
- Як ви всі знаєте, наближається страшна війна, де на карту поставлено життя всього. Ми зібрали вас, щоб ви допомогли врятувати всіх. Попереджаю, що регенерація не працюватиме.
9 стояв і спокійно говорив. Хоча я відчувала страх. Свій? Не знаю.
- Джеронімо! Це дуже погано!
11 в фесці і метелику оглянув всіх.
- Проте ми не здамось просто так. Ніякі альянси нас не зупинять!
- Ей, говоряча феска правду говорить!
Якась жінка з маленьким капелюшком і камеєю галантно сиділа на консолі управління.
- Міссі, ти прийшла! Я думав, після тої ночі ти не захочеш взагалі подорожувати...
- Ти не винуватий, що мої піддані збожеволіли і напали.
Вона встала і спокійно підійшла до 9. Швидкий, проте люблячий поцілунок і вона звернулась до всіх. Вже як серйозна жінка.
- Є надія лише в одному. Зараз всі представники знаходяться на кораблі. Там у них щось типу зборів щодо планів нападу. Якщо не зараз, то ніколи.
- Міссі, давно ти з ним?...
Білявий в костюмі нервово закинув ногу на ногу.
- Не переживай, тебе це не зачепить. Отже, ми йдемо в атаку на корабель?
Всі мовчки підняли руки. Та і я, я тоже хочу врятувати світ. Та й спина вже не так болить.
- У нас 16 хв. В цей час буде зміна караулу. Ми зможемо пробратися до середнього шару. А далі - ще 3 слої охорони. Якщо ми не попадемо вчасно, то буде весело.
Вона активувала зображення схеми охорони. Далі, за допомогою чорної парасолі вона швидко розповіла.
- Так, на першому колі раксакорикофоліпаторіусанці. Міняються раз в 20 хвилин. До них треба оцтову атаку. 4 і 6, це на вас. Візьміть ще двох союзників і готуйтесь.
Союзиники 4 і 6, і самі Доктора відійшли в сторону.
- 1,2,3. Готуйтесь проти кіберменів.
І так кожному роздалась певна роль. Мені дісталась моя початкова команда - 9, Капітан, Роза і Міссі. Ми мали пробиратись по трубам до штаб-квартири.
Поки всі готувались до атаки, Джек підвів мене до Доктора.
- Залікуй їй спину. Охоронець лондонського казино налякав її.
Мені нічого не лишалось, як задерти диряву кофтину.
- Емм, тут нічого нема.
- Що?
- Віка, тут чисто.
- Дивно...
Проте все швидко забулося, всі були збуджені до неможливості.
- 6 хв, панове! Готуйтесь!
Всі почали підходити один до одного і прощатись. Вон 11 обняв Рівер. Їм страшно і це нормально. Вон 9 сидить з Міссі. Вона поклала голову йому на коліна і долонею водить по його лицю, а він сумно дивиться на неї. Я стояла і спостерігала за почуттями.
- Крихітко, ти не одна тут. Ходи до мене!
Я вельми обрадувалась і з радістю обняла Джека. Вот тепер мені страшно.
- Не бійся. Ми переможемо.
Він поцілував мене в лоб так тихо і спокійно. Це навіть не проява любові чи що, а простого переживання.
- Він навіть не підозрює...
- Що не підозрює?
Капітан відвів очі в сторону і схрестив руки.
- Невже він тобі...?
- Так. Колись він знав, проте після одного, кхм, випадку, він забув про мене. Я і Міссі - це єдине, що він мав. А тепер - тільки Міссі.
- І це не виправити?
- Я і не намагався. Йому і з Міссі добре.
- Ви були разом?
- Так. Не одноразово. І Міссі і я любимо його. Та й він не проти, у нього ж 2 серця.
Лан, 2 серця. Це вже й не так погано.
Я зітхнула і тепер настала моя черга обнімати Джека. Тепер я запросто вдихнула запах пальта і парфумів, змогла відчути все тіло і роздивитися його небесні очі.
- Можеш поцілувати. Я бачу, що хочеш.
Милий чорт, невже це так очевидно? Не думаючи, я прилинула своїми губами до його. Аргххх, він божественно цілується, нічого не скажеш.
- Дякую.
І все? Все, що я змогла сказати? Ох, Віка, Віка. Тобі ейфорії на цілий день вистачить.
- Капітан Джек Харкнесс радо приймає вашу подяку, місс Вікторія.
- Операція починається! Всі напоготові! Надаємо тим паскудникам!
Міссі натиснула кнопку і почувся звук переміщення.
- Ну, удачі.
Ще один поцілунок Міссі. 4 і 6, готуйтесь! Поїхали!
Відчинились двері і 2 Доктора з союзниками вийшли з оцетовими бомбами. Ми знаходились в темному приміщенні, де освітлювались лише темні золоті двері. Біля них стояло 6 раксакорикофоліпаторіусанців, уважно оглядаючи території. В реальності вони виглядають страшніше. Якийсь чоловік в чорній шапці уважно прицілився і кинув зелену кульку. При взаємодії з раксакорикофоліпаторіусанцями вони зашипіли. Раптово істоти почали не то танути, не то розпливатись.
- В яблочко!
Доктор в кольоровому шарфі радісно підстрибнув. Проте рано радувались, бо одна з істот встигла підкрастися ззаду і вбити Рорі. Істота одразу отримала кульку в лоб, проте Рорі це вже не воскресить. Його занесли до Тардісу і направились далі. Через 3 слої охорони кіберменів, ридаючих ангелів і злих сніговиків ми втратили багато людей і створінь. Лишився 11 Доктор з Рівер, 10 Доктор, вся наша команда і мадам Вастра. Ми вже були знесилені, а лишалось найгірше - ми доходили до місця, де знаходились всі в перемішку найсильніші. Ось ми стоїмо біля останніх дверей. Джек затискає рану на руці, у 11 поріз на все лице. У всіх нас травма на голові від пастки, де на нас звалилось каміння.
- Я... Я вам всім дякую. Ми нікого не забудемо. Нікого.
Голос дев'ятого тремтів.
- Доробимо до кінця!
Доктора підготували викрутки, а інші - зброю. Всі ще раз судорожно видихнули і відкрили двері. 16 ворогів. Найсильніші. Всі здивовані.
- Вам не знищити цей світ, тварюки!
Джек зробив ще крок вперед, тримаючи напоготові бластер.
Величезний далек почав повторювати:
- Знищити! Знищити! Знищити!
- Нестерпні люди! Так би і з'їв вас!
Хтоб сумнівався, раксакорикофоліпаторіусанець. Як же ти мені надоїв! Ходячі жирні зелені чудовиська.
- Он ту маленьку сучку першою прикінчити!
А земні розбійники тут яким боком? Як пізніше виявилось, їм пообіцяли безсмертя.
Ще кібермен, злий сніговик, ридаючий ангел, прибулець, який заставляє забути і ще парочка.
- Ми не дамо вам знищити всесвіт!
- 10 доктор, ти прекрасно знаєш, що дасте.
- Що?
- Ах, ви ще не знаєте? Так не цікаво.
Зелена істота натиснула кнопку на столі і на нас впала скляна клітка.
- На неї нічого не діє, тому як не старайтесь, не виберетесь. Я вам зараз зроблю послугу, мій майбутній обід. Ченк, принеси ту землянську дівку сюди.
У них тут землян не люблять, чи